У селі Троковичі попрощалися із загиблим захисником України Олексієм Манохіним

6 червня 2026 року в с. Троковичі Оліївської громади в останню дорогу провели воїна Олексія Манохіна. Заупокійне богослужіння в древньому козацькому Свято-Троїцькому храмі села Троковичі очолив благочинний Житомирського районного округу протоієрей Димитрій Новіцький у співслужінні настоятеля храму протоієрея Миколая Кордона. Супроводжував богослужіння хор духовенства під керівництвом клірика Житомирського Спасо-Преображенського кафедрального собору міста Житомира протодиякона Антонія Болкуневича.

Громада проводжала Захисника на колінах. Подякувати воїну за подвиг та вшанувати його пам'ять у молитві прийшли жителі сіл Троковичі, Некраші, ближніх сіл, побратими.

По завершенню богослужіння протоієрей Димитрій Новіцький звернувся до присутніх зі словом проповіді, наголосивши на важливості молитви за наших близьких, а також за всіх воїнів - живих та полеглих. Адже вони взяли на себе подвиг захисту рідної землі й кожного з нас. Отець Димитрій акцентував увагу на тому, що ми постійно маємо освячувати своє життя молитвою. А в особливо тяжкі хвилини тривог, ракетних та дронових атак на наші міста та села ми повинні накладати на себе хресне знамення, яке захистить нас від усякого зла. І звісно, ми повинні щонеділі відвідувати храм і взагалі частіше йти до храму, до священиків, просити молитов за воїнів, за своїх дітей, батьків, усіх, хто дорогий нашому серцю. І самим молитися щиро, від усього серця, прохаючи Господа захистити всіх, кого ми любимо.

Отець Димитрій висловив щирі співчуття родині полеглого захисника України - новопреставленого воїна Олексія. Та попросив усіх молитися, аби Господь дарував йому Царство Небесне. Священик навів декілька фактів з життя полеглого воїна, що характеризують його як щиру, люблячу людину, самовідданого захисника, який безмежно любив своїх рідних, водночас розуміючи, що хто як не він стане на захист Батьківщини. Тому його вибір був чітким і беззаперечним.

Майбутній воїн народився 31 березня 1977 року в селі Троковичі. Закінчив дев’ять класів Троковицької школи і вступив до професійно-технічного училища, де здобув професію кранівника.

Був призваний на строкову військову службу. Після повернення зі служби працював вантажником, виконував різноманітні роботи, завжди сумлінно дбаючи про добробут родини. Він мав золоті руки. Його працьовитість, акуратність і професіоналізм високо цінували не лише в Україні, а й за кордоном.

До початку повномасштабного вторгнення Олексій працював у Польщі, де мав гарні перспективи та стабільну роботу. Проте війна покликала його додому. У перший день вторгнення він повернувся в Україну та одразу долучився до територіальної оборони, охороняючи спокій односельців.

У травні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Проходив службу у підрозділах спеціального призначення, зокрема у військовій частині А4349.

Бойовий шлях Олексія Манохіна проліг через найгарячіші точки. Виконував бойові завдання у Бахмуті, Часовому Яру, Дружківці, Віролюбівці, Марковому, Миколаївці на Донеччині; на Куп’янському та інших напрямках Харківщини.

Важкі бої, постійні навантаження серйозно підірвали здоров’я Захисника. Після складної операції продовжив службу у батальйоні почесної варти Окремої Президентської бригади, військової частини А0222.

Та навіть тоді він неодноразово говорив рідним, що готовий будь-якої миті знову повернутися на передову, аби захищати рідну землю.

Олексій був відповідальним, чесним і відданим своїй справі. Безмежно любив дружину. З особливою любов’ю ставився до матері.

Олексій Манохін був нагороджений численними відзнаками, серед яких:

• - грамота командира батальйону за зразкове виконання службових обов’язків, високий професіоналізм, ініціативу та старанність;
• - медаль «За оборону Бахмута»;
• - відзнака «Учасник бойових дій»;
• - Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За сумлінну службу»;
• - відзнака Міністра оборони України «Захиснику України»;
• - відзнака Президента України «За оборону України».

У День Конституції України він мав отримати чергову державну відзнаку. Однак, отримати її так і не встиг... Життя відважного воїна обірвалося внаслідок ворожого ракетного удару по столиці України 2 червня.

Поховали воїна з військовими почестями на сільському кладовищі.

Вічна пам’ять…