Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).

22.02.2012
Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).

Напередодні Великого посту, одинадцятого лютого, благочинний Бердичівського округу, настоятель Свято-Миколаївського собору протоієрей Віталій Бойков очолив Божественну літургію в святого Василія Великого домовому храмі на території Бердичівської виправної колонії (№ 70) у співслужінні соборного духовенства: настоятеля цієї церкви протоієрея Зиновія Ромаха, протоієрея Романа Бойкова, відповідального у благочинні за взаємодію з пенітенціарними установами ієрея Дмитра Крушеницького, ієрея Олександра Худякова та диякона Віталія Клена.
Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).
Чотирнадцятого січня засуджені виправної колонії відзначили престольне свято свого домового храму, названого на честь святого Василія Великого, який у своєму земному житті прославився як проповідник, тлумач Святого Письма і вчитель моральності. Він допомагає в нелегкій праці, у виправленні життя, у всіх бідах, скорботах і спокусах. Як розповів настоятель святого Василія Великого домового храму протоієрей Зиновій Ромах, священики почали дбати про духовне життя засуджених ще задовго до освячення домової церкви:
Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).
«У лютому виповнюється 20 років, як я вперше відвідав сімдесяту колонію. Почалося з того, що начальник виправної установи звернувся до мене з проханням повінчати людину циганської національності, якій довічне ув’язнення замінили на 20 років відбування покарання. Цей одеський ром вінчався з одеситкою. Згодом ми зустрілися з керівництвом колонії і вирішили питання про відвідування засуджених: можливо, в них є духовні потреби. З тих пір я став приходити до виправної колонії.Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70). У кімнаті для побачень декого причащав, в клубі проводив лекції. Багато хто потребував зустрічей із священиком. І так тривало протягом семи років. У 1998-му в колишнього начальника виправної колонії полковника Василя Франковича Мазуревича виникло бажання побудувати церкву на території установи. Але не було можливості: не дозволяла площа. Вирішили зробити з двох кімнат домовий храм. Художник, який відбував покарання, розписував його, виготовляв іконостас. І ось 13-го січня 2000-го року Преосвященніший Гурій, єпископ Житомирський і Новоград-Волинський, освятив церкву». Це був перший тюремний храм у Житомирський області і третій – на Україні. Почалося духовне життя в колонії. Дванадцять років тому в цій «зоні» вперше прозвучала проповідь православного священика.

Церква особливого призначення
Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).
Споконвіку Церква, сповнена духом милосердя та любові до ближнього, опікувалася в’язницями і спонукала злочинців до каяття й смирення. Духовна підтримка і духовне просвітництво в місцях позбавлення волі є особливо важливими у виправленні засуджених, поверненні їх до суспільства, рідних та близьких. Із першого дня відкриття святого Василія Великого домового храму багато людей стали звертатися до священика з проханням вінчатися і хреститися. У виправній колонії максимального рівня безпеки, де відбувають покарання за найтяжчі злочини, а також засуджені до довічного ув’язнення, є особи, що утримуються змолоду. Часто це люди з неблагополучних сімей, нехрещені. За словами настоятеля храму протоієрея Зиновія Ромаха, на початку 2000-х років засуджені дуже часто приймали хрещення: Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).«Бувало, протягом року хрестилися 20-30 чоловік. Зараз пішла тенденція до зменшення, в зв’язку з тим, що останнім часом злочинність помолодшала, і до колонії потрапляють люди охрещені. Але все одно деякі звертаються, щоб охреститися». Священик пригадує, як серед перших вінчав художника, котрий розписував святого Василія Великого домовий храм: «Через півроку цей шлюб розпався. Потім та ж доля спіткала одного з паламарів, котрий там служив і одружився на жінці з Бердичівського району. Звільнившись, жив із нею в селі. Але шлюб зруйнувався. Все ж таки рецидив дався взнаки. Такі ж випадки спостерігаються й в інших єпархіях. І ми вирішили вінчання проводити тільки в окремих випадках: коли людина потрапила за ґрати, будучи одруженою, і має бажання повінчатися. У багатьох в'язнів на волі є сім'ї, діти. Таким ідемо назустріч. А заочні стосунки не свідчать про вірність та надійність. Тому ми це не дуже підтримуємо. Протягом останніх чотирьох років шлюбів у колонії не було».
Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).
В храмі на території виправної колонії, коли служать Літургію, протоієрей Зиновій Ромах та ієрей Дмитро Крушеницький постійно звершують Причастя. Звершуються також молебні, в пости – Таїнство Соборування, правиться панахида за померлими. Завдяки переписці з монастирями із Запорізької та Дніпропетровської областей та підтримці сестер-монахинь домовий храм має свічки, олію для лампад та ладан. Певний час був зв’язок із парафією Російської Православної Церкви з міста Франкфурт-на-Майні. Наші засуджені переписувалися з віруючими з Німеччини. «Дуже багато було листів від дітей, – розповідає отець Зиновій, – вони надсилали свої малюнки, де зображували шлях із в’язниці додому, радість рідних, квіти на столі, сяючі посмішки діток, які простягають свої рученята назустріч. Такі листи проймали до глибини душі…» Парафіяни надсилали також одяг і предмети побуту. Не секрет, що дехто з осуджених листується саме через таку допомогу. Хоча матеріальне схильне до руйнування і може бути втрачено, а духовне є вічним. Багато хто пише через самотність, щоб не загубити зв’язок із нормальним життям. Отець Зиновій чув від засуджених чимало історій про гірку долю: «Часто їх сповіді – дуже зворушливі, глибокі та змістовні, сповнені покаяння. Але, зазирнувши в їх душі, не завжди знайдеш щирість».
Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).
Священнослужителі відіграють особливу роль у духовному відродженні громадян, які вчинили злочин. Багато засуджених зазнали падіння і розчарування і носять тягар провини та гіркоти. Священик намагається сіяти в душах занепалих зерна добра та злагоди. Коли з’являється спрага до духовного зцілення, це допомагає витримати строк покарання, вселяє надію на краще майбутнє.

Серед тих, хто утримується у виправній колонії, є чимало грамотних людей. Будь-яку літературу чи періодику у в'язниці читають від початку до кінця. Цікавляться навіть такими книгами духовного змісту, до яких звертаються люди вищого священного сану, і прагнуть їх отримати поштою. Це дуже складні твори, наприклад, п’ятитомник «Добротолюбіє» (IV - XV століття). А часу у засуджених вистачає.
Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).
Священики Бердичівського благочиння духовно окормляють і людей, засуджених до довічного позбавлення волі, – це тридцять осіб, котрі утримуються в окремому секторі виправної колонії № 70. Їх будні одноманітні: сон, харчування, читання книжок, роздуми над сенсом життя і розмови зі священиками… «Багато хто має за плечима по кілька судимостей, – говорить отець Дмитро. – Є кримінальні авторитети. Зустрічаємося з деякими засудженими в спеціальній кімнаті, розмовляємо з ними.

Спілкування проходить через ґрати». Серед бердичівських «пожиттєвиків» є люди різних національностей. Отець Зиновій спілкується з двома довічниками, частіше – з одним молдаванином, сповідає та причащає молодого чоловіка: «Ця людина скоїла злочин у стані афекту, залишивши на волі нещасну матір. При довічному ув'язненні зберігається можливість будь-якої хвилини виправити судову помилку. І таких випадків досить багато. Коли у мене була зустріч із начальником управління Держдепартаменту у Житомирській області, я піднімав питання про імовірність перегляду справи цієї молодої людини».

У 2010-му році у виправній колонії відбулося відкрите засідання Громадської Ради при управлінні Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Житомирській області. В його програмі було обговорення проблеми дотримання прав засуджених. До складу комісії ввели і священика благочиння.
Віра допомагає виправити помилки минулого
Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).
Протоієрей Зиновій Ромах пам’ятає, як у лютому 1992-го року він уперше відвідав Бердичівську виправну колонію (№ 70). Уже більше десяти років тут діє Святого Василія Великого домовий храм, який вміщає близько ста чоловік. Як говорить ієрей Дмитро Крушеницький, постійних прихожан – близько 80 засуджених, проте лише половина з них – ті, котрі приходять сюди заради віри та спасіння: «Це люди з важким минулим, що хочуть трохи радості. Серед них є вбивці. Таким раджу записувати в поминальник імена жертв їх злочинів і молитися за цих людей. І вони моляться, сповідаються і причащаються». Отець Дмитро знає кожного на ім’я, з кожним знаходить час для розмови. Часто із засудженими на Богослужіння приходять представники соціально-психологічної служби, котрі користуються у них повагою та авторитетом. Це досвідчені і висококваліфіковані фахівці. «Засуджені, не маючи психологічної освіти, нерідко добре розбираються, хто є хто. До них потрібний особливий підхід, і в кожному в першу чергу необхідно бачити людину», – впевнений настоятель Святого Василія Великого домового храму протоієрей Зиновій Ромах. Юрій Павлович Горчаков, заступник начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи, зауважує: «Постійні прихожани домового храму – це, як правило, люди, що змінилися на краще: не порушують режим тримання і користуються заохочувальними нормами».

Багато засуджених переглядають своє життя і ставлення до ближніх та світу.
Народження храму, де б він не знаходився, є свідченням того, що молитва віруючих дієва.

Де Дух Господній, там свобода ...

В цей лютневий морозний день невеликий храм у виправній колонії був заповнений засудженими. Помолитися за Божественною літургією прийшли близько 30 чоловік. Один за одним вони підходили і прикладалися до святих образів. Зосереджені і мовчазні, думали про свій життєвий шлях, помилки та проступки і просили у молитвах простити гріхи їхні й очистити. Охочих сповідатися та причащатися було багато. Кожна людина повинна спокутувати свою провину і має право на повноцінне духовне життя. Слова проповіді благочинного Бердичівського округу протоієрея Віталія Бойкова переконували, що ніколи не пізно навернутися до Бога: «Напередодні Великого посту Церква звертає свою увагу на його важливість підготовчими тижнями, пояснює значення Великого посту і закликає до роздумів про його дієвість. У неділю про митаря і фарисея Церква показує правдивий початок покаяння, тим самим розкриваючи всю його силу, коли можливе прощення гріхів. Два чоловіки зайшли до храму помолитися. Один молився до Бога, а інший – до себе. Один дякував Богові за те, що не такий, як інші, а другий перепрошував Бога, що є гіршим від інших. І коротка молитва митаря: «Боже, будь милостивий до мене грішного» – була його щирою вірою і досягла небесних висот.
Духовне життя у Бердичівській виправній колонії (№ 70).
Ця притча навчає смиренню: тільки воно наближає нас до Бога. Ісус Христос сказав: «Я був голодний, а ви дали мені їсти. Я був спраглий, а ви напоїли мене. Я був хворий – ви навідалися до мене. Я був у в'язниці – і ви прийшли до мене». Згідно цих слів ми приходимо в місця, які особливо потребують турботи Матері Церкви. Ми прийшли помолитися разом із вами. Тільки з Богом можна знайти притулок спокою. І душа буде плакати, сумувати, вмиватися сльозами і зцілюватися».

Церковний староста Олександр переконаний: «Храм – для спасіння душі. Господь через молитву допомагає стати на істинний шлях». Псаломщик Сергій хрещений і вірує в Бога з 13 років: «І це допомагає мені тут дихати миром і спокоєм». Воістину віра в Христа, який помер за гріхи всіх, надає сенс життю навіть за ґратами.

У домовому храмі в колонії є унікальна бібліотека: тут зберігаються газети, журнали та рідкісні видання духовного змісту, які надходять завдяки листуванню з іншими єпархіями, з монастирями та дякуючи керівництву виправної установи. Є література з Почаївської Лаври. Потерті сторінки свідчать: книжки не залежуються, їх уважно і по декілька разів перечитують.

Начальник Бердичівської виправної колонії (№ 70) Олександр Павлович Доробалюк упевнений: «Таке читання дуже позитивно впливає на виховання та поведінку засуджених, підтримує їхні позитивні прагнення. Участь у Богослужіннях сприяє їх духовному відродженню».

Після соборного богослужіння до священиків усе підходили і підходили люди. Одні розмовляли, інші – слухали. «Якщо людина оступилася, вона може виправитися. Нехай Господь почує ваші молитви, вилікує вас благодаттю Божою, – наставляв засуджених отець благочинний. – Перебуваючи тут і приймаючи Христа, ви отримуєте в душі свободу, яку не мали раніше, на волі».
Нехай же серця цих людей відвідає радість свободи, радість повноти буття і радість любові!

Як розповів благочинний Бердичівського округу протоієрей Віталій Бойков, соборне служіння будуть незабаром звершати у всіх церквах виправних колоній благочиння.

Прес-служба Бердичівського округу
Роздiл: 
Новости Благочиний