Паломницька подорож святими місцями Житомирщини

Кожна добра справа і благий намір починаються з молитви. У вересні Недільна школа при церкві ікони Божої Матері «Цілителька» гостинно відкриє свої двері для дітлахів, чиї душі тягнуться до віри, Бога та добра. І перший крок до її створення – поїздка святими місцями Житомирщини. З благословення Високопреосвященнішого Никодима, Архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського, майже півсотні паломників: хлопчики, дівчатка та їх батьки на чолі з настоятелем храму протоієреєм Романом Бойковим – вранці 11-го червня вирушили у цікаву подорож.

Поклонитися святим місцям єпархії…

Паломницька поїздка – завжди особлива подія. Душа перебуває в передчутті свята і зустрічі зі святинями. Ольга Пасічник та її дочка Оленка щороку прагнуть побувати у Свято-Успенській Почаївській Лаврі та повертаються звідти окрилені й щасливі. Прихожани Анатолій Пчеловський і його донечка, 6-класниця Аня, говорять, що кожна духовна подорож – незабутня: «Віруючі шукають спасіння в Христі, ми намагаємося поїхати до Лаври, схилитися перед Почаївською чудотворною іконою Божої Матері й попросити здоров’я рідним та миру нашій багатостраждальній землі. Хочеться, щоб люди йшли за Господом і за прикладом Христа прагнули жити в любові з ближніми, бути смиренними та милосердними. Хочеться, щоб світ став добрішим…» Чудовий літній день, просторий салон комфортабельного автобуса, цікава розповідь супроводжуючого групу священика, підбадьорюючі слова одного з організаторів духовної мандрівки, музичного керівника Галини Могилевич, сприяли світлому і радісному настрою. Перша зупинка маршруту – Тригірський Свято-Преображенський чоловічий монастир, що стоїть на пагорбі над річкою Тетерів поблизу Житомира. Сюди веде дорога лісом: ось розступаються дерева, крізь листя пробивається проміння, і очам відкриваються сяючі на сонці верхівки храму… Навколо квіти, доглянуті клумби й зелені дерева… Протягом 20-и років намісником обителі є архімандрит Галактіон (Корінчук). Рік її заснування точно не відомий, історія монастиря починалася в кінці 16-го – на початку 17-го століть, розповів архімандрит Макарій (Бойко), який провів екскурсію для бердичівських паломників. До речі, він рукопокладався у Свято-Миколаївському соборі м. Бердичева у 1996-му році. Діти та їх батьки запалили свічки, подали записки за здоров'я й упокій рідних та близьких і схилилися у молитвах перед Тригірською чудотворною іконою Божої Матері…

Нині на території монастиря на місці колишньої Богоявленської церкви зводиться храм святителя Спиридона Триміфунтського. Трохи нижче річку Тетерів перекриває дамба. Тут паломники зробили невеличку зупинку і помилувалися мальовничими краєвидами. Автобус попрямував далі, і незабаром бердичівляни побачили Свято-Анастасіївський ставропігійний жіночий монастир. Дивовижна краса квітучих куточків подвір’я, тиша, яку порушував спів птахів, чисте повітря, напоєне ароматами трав і запахом сосен… Якась особлива атмосфера спокою, гармонії та краси і відчуття єдиної, діяльної родини. Під час екскурсії монастирем та його територією паломників супроводжувала послушниця Валентина з добрими очима. Тихо лилася її розповідь про житіє, страждання і дивовижну мудрість та прозорливість засновниці святої обителі – схимонахині Рафаїли, про численні зцілення за її молитвами: «П’ятдесят років несла вона неймовірно важкий хрест хвороб, зберігши величезну силу духу, будучи благочестивою і смиренною, покриваючи людей своєю любов’ю… І нині віруючі звертаються до матушки Рафаїли з різними скорботами й печалями…» Паломники схилялися біля чудотворних ікон і занурювалися в благодать святої обителі… Вражала краса 49-метрового собору на честь Анастасії Римлянині, покровительки Житомира, і нижнього храму преподобного Серафима Саровського та храму в ім'я прп. Сергія Радонезького… Життя насельниць монастиря проходить у постійних трудах та молитвах. На території розташувалися охайні корпуси: сестринський, швейний та рукодільна майстерня, є приміщення, де випікають хліб, споруджується будівля для паломників... Стежка привела бердичівлян до могили спочилої схиігумені Рафаїли, де відчувається особлива благодать. У будь-яку пору року тут можна побачити квіти, які приносять вдячні послушниці та паломники. Діти і дорослі схилилися перед останнім притулком матушки. Свої записки з проханнями до схимниці опустили в скриньку, піднісши молитву і вірячи, що вона неодмінно почує й допоможе... Слабенька тілом, матушка Рафаїла мала тверду віру, і в усьому сподівалася лише на Господа. На зворотному боці хреста біля могили викарбувані слова, котрі звучать, як заповіт нам: «Здесь тлеет сердце, которое часто билось от неописанной радости, часто страдало от скорби безмерной: его радость была о Господе, а печаль – о грехах и немощах своих. Прохожий, здесь учись жить и умирать!» Так, вчитися жити тут, на землі, й готувати душу до вічності…

Протоієрей Роман Бойков звершив єлеопомазання…

Просвітлені і одухотворені, паломники прямували повз альтанок і чудових композицій із зелених насаджень. Їх запросили до трапезної, де апетитно пахло стравами – простими та надзвичайно смачними. Залишаючи обитель, раптом відчули легку прохолоду благодатного дощика, який щедро омив землю і оновив кольори природи…

Після цієї незабутньої екскурсії шлях паломників проліг у Свято-Успенський архієрейський собор, де вони молилися біля святих образів та чудотворної ікони Подільської Божої Матері. Згодом побували і у Спасо-Преображенському кафедральному соборі міста Житомира, схилившись перед чесними мощами священномученика Павла Житомирського (Гордовського)…

Неспішно виходили з храму бердичівські паломники, дорогою обмінювалися враженнями. Найстаршій серед них, Світлані, – 67 років, найменшому, Матвію, – трохи більше двох. Тетяна Скицька та ії сестра Наталія Бараловська з дітками – вперше у подібних подорожах. «Ми побачили святі обителі, де небесне стикається з земним, і ніби відсторонилися від буденної суєти, – тихо ділилися думками жінки. – У душі – мир, спокій та гармонія».

Хай сяє іскорка віри й добра…

Восени, 11-го вересня, Недільна школа при храмі ікони Божої Матері «Цілителька», що на території центральної міської лікарні, розпочне заняття для маленьких прихожан. Є задумка проводити їх у невимушеній обстановці, за «круглим столом». У планах – створення дитячого хору «Іскринка», назву якого підказали улюблені рядки, які співають діти:
Хай іскриночка в серці моїм

Сяє вогником людям усім…

Юні обдарування вже встигли порадувати своєю майстерністю парафіян лікарняного храму. Навесні, у день Святих жон-мироносиць, виступили перед ними із першою концертною програмою. І нехай кожне заняття стане святом та відкриттям! І будуть нові духовні подорожі, нові зустрічі, цікаве спілкування й неповторні враження!