Спів на кліросі – це велике служіння Богу .

Ми приходимо в храм і слухаємо не лише слова молитви, а й церковні піснеспіви. Спілкуючись із Богом, сповнені почуттів, поєднуємо слово з прекрасними мелодіями – величавими і одночасно простими. Але під час Богослужіння ми часто навіть не бачимо тих, хто співає на кліросі. Хто ж ці люди, голоси яких гармонійно звучать в храмі?

Вони співають і щасливі, бо знаходяться на святому місці...

Люди, які співають на кліросі Свято-Миколаївського собору, – дуже різні: і за віком, і за характерами. Серед десяти півчих троє – чоловіки. За плечима Григорія Євтуховича Дехтяренка – 22 роки співу на кліросі: «Я сам родом із Троянова, виростав в атмосфері побожності й любові до Бога, що панувала в сім’ї батьків. Вони були безграмотними, але співали в церкві. У батька був чудовий тенор. І я став півчим... Потім співав у Казахстані, і ось знову на Україні, у Бердичеві». Григорій Євтухович любить церковний спів усім своїм єством. Після Великодня йому виповниться 88 років. І кожна зморшка на обличчі чоловіка розповідає про непросте життя, а очі сяють особливим світлом.

На кліросі собору представлені різні покоління. Але півчі відчувають себе єдиною сім'єю. Наймолодші – п’ятнадцятирічні школярка Анна Скрипчак та студентка Вікторія Чернявська. Коли дивишся на цих дівчат, мимоволі згадуються поетичні рядки Олександра Блока про дівчину в церковному хорі: «Співав її голос і линув під куполом, і промінь на білім плечі сяйнів…»

Є на кліросі люди, які мають музичну освіту. Свій талант піаніста та вокаліста віддав Богу Василь Заломський. «У 90-му році я прийшов у верхній хор собору, – розповідає він. – На кліросі співаю декілька років… Це непростий послух, який вимагає справжньої віри, витривалості та копіткої праці. Адже клірос – місце в церкві поблизу вівтаря. Потрібно виконувати всі церковні правила, жити за Заповідями Божими. Церковний спів окрилює, дає Божу благодать». Деякі півчі за відсутністю музичної освіти приділяють багато уваги заняттям над собою. Ксенія Нонік прийшла на клірос у минулому місяці: «Я давно мріяла співати в храмі. Церковний спів проймає до сліз, особливо – в дні Великого посту. В моїй родині співала бабуся, від мами мені дістався голос. І моя душа просить славити Бога». «Всі ми отримуємо радість від нашого служіння. Щоб співати на кліросі, потрібно мати не лише вокально-мелодійні дані, музичний слух, а й багатство душі та внутрішню гармонію, – переконана півча Олена Натальчук. – І також смирення, готовність до послуху та почуття обов’язковості. Ми повинні слухати регента».

Коли співає клірос Свято-Миколаївського собору, здається, що освітлюється кожен куточок храму. Адже церковний богослужбовий спів – це мова, з якою людина приходить до Бога, і дар, угодний Богу.
Наш послух – діло Боже

У храмі за Богослужіннями віруючі мають не тільки мовчки молитися, а й співати разом із усіма. Як немовлята навчаються говорити, чуючи материнську мову, так і в церкві люди повинні вчитися піснеспівам, слухаючи хор. Якщо спів злагоджений, спокійний, благоговійний і розчулений, то й парафіянам та священику легше молитися. Краса і складність музики Богослужінь вимагають умілого керівництва всіма півчими. Віднедавна на кліросі Свято-Миколаївського собору регентує Олена Лисай. Вона зростала у звичайній родині, з дитинства захоплювалася літературою та музикою і однаково мріяла про журналістику й співи. Була солісткою в школі, брала участь у концертних програмах. Її життєву дорогу окреслило прагнення до духовності. Волею Божою декілька років тому Олена прийшла до Свято-Миколаївського собору і вже не мислить свого життя без віри в Бога і Церкви. Здійснилася давня мрія – вона співає в храмі. Справдилися слова «Дивні діла Твої, Господи!», говорить благочинний Бердичівського округу протоієрей Віталій Бойков: «Олена має християнські чесноти, котрі стали благодатним ґрунтом, щоб отримати від Господа щедрі дари: знання Церковного статуту, вміння не тільки виконувати церковні піснеспіви, а й бажання вдосконалюватися, щоб стати регентом кліросу. Як настоятель собору, я благословив дівчину бути церковним уставником. Будучи її духівником, хочу сказати, що Олена ревно ставиться до послуху і смиренно несе нелегке служіння». Дійсно, ця привітна, мила та скромна дівчина ніби випромінює світло. Невипадково ж носить таке сонячне ім’я. Під час діалогу вона з повагою розповідає про свій маленький колектив і стримано – про себе.

– Як Ви стали співати в Свято-Миколаївському соборі?
– Моя душа шукала Бога, одного разу я прийшла в Свято-Миколаївський собор і залишилася в ньому. Колись я питала себе: чому Господь береже мене, адже я нічого не роблю для Нього? В храмі я знайшла Господа, духовного отця і себе. Господь сподобив мене співати на кліросі. Зараз я відчуваю себе по-справжньому щасливою... Мій духовний отець – благочинний Бердичівського округу, настоятель Свято-Миколаївського собору протоієрей Віталій Бойков. Батюшка завжди дає нам поради та підтримує, він молиться за всіх своїх духовних чад і незримо допомагає нам долати труднощі на духовному шляху.

– Що значить: бути регентом?
– Щоб бути регентом, потрібні любов до Господа, молитва, що проходить крізь серце, старанність та уважність. Необхідно бути віруючою людиною, досконально знати церковний статут, особливості ведення служби і бути прив'язаним до неї всією душею. Треба знати нотну грамоту, розуміти церковнослов’янську мову, мати навички правильного співу і здатність передати півчим особливий, піднесений духовний настрій. Велику роль грають і вміння розуміти людей, повага й в той же час вимогливість до півчих.

– Які існують вимоги до півчих?
– Співати на кліросі – складна справа, яка потребує терпіння, любові і подяки Господу за обрання та довіру. Півчі мають бути дисциплінованими та відповідальними, вчитися слухати одне одного, усвідомлювати, що співають у храмі і прийшли служити Богу. В серці повинні бути благоговіння та страх Божий.

– Про що Ви мрієте?
– Мрію про живу участь у співі всіх молільників у храмі – про хор віруючих сердець. А ще ми чекаємо тих, хто має музичний слух та хоче співати на кліросі і запрошуємо до нас.

«Ангели витають зі співом навколо наших хорів», – говорив Іоанн Златоуст про святість церковних піснеспівів. Слова, що лунають із уст клірошан Свято-Миколаївського собору, – це молитва до самого Господа Бога. Півчих можна побачити і почути на престольних святах в інших храмах Бердичівського благочиння, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, геріатричному пансіонаті, школі-інтернаті для дітей-сиріт та центрі ранньої медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Промінчик».

У молитві слухаємо Бога…

«На півчих кліросу лягає велика відповідальність за участь у Богослужінні, – зазначає благочинний Бердичівського округу протоієрей Віталій Бойков. – Від них залежить, наскільки благоговійним буде спів, чітким та ясним – читання. Клірос – невід'ємна частина церковного Богослужіння, яка покликана додати молитві більш глибокого проникнення в серце і душу віруючих. Дуже важливо, щоб на кліросі була атмосфера молитовності і благочестя, любові і взаєморозуміння, щоб склалися відносини терпимості і поваги».

Кажуть, що спів на кліросі – це служіння не нотам, а слову. І півчі свій молитовний настрій передають людям у храмі. «Слухаю піснеспіви, і душенька розкривається… Молитися треба з великою душею», – ділиться своїми думками давня прихожанка Свято-Миколаївського собору Галина Харитонівна Пісенко. Юна Оксана Крупська знаходить відраду у церковному співі: «Уходять неспокій, тривога та втома. Забуваються страхи і проблеми. З’являється відчуття легкості та окрилення…» Церковний спів відкриває нашим серцям Бога.