Творчість прихожан Свято-Миколаївського собору м. Бердичева

24.10.2022

Розмова

А я вже, мамо, на небі,
Тут гарно – ніякого горя!
І небо, синіше за море,
Купаюсь, як білий лебідь!
Приносить на крилах вітер
Молитви і ваші зітхання,
І любі слова кохання,
Тут хмари пахнуть, як квіти!
А Бог у довгій сорочці
В блакить цю, зануривши нозі,
Сумний і в великій тривозі...
Тут, мамо, усі наші хлопці.
І нас тут щоразу більше...
В дівчаток малих із Бучі
Печальні, заплакані очі
Потрохи стають світліші –
Відходять від болю і крові.
Взяла під опіку їх Мати...
Як шкода: не встиг я сказати
«Кохаю» сусідській Олі...

З любов’ю в серці, з вірою в душі…

А дощ іде і плаче, плаче...
Невже він відчуває біль?
І цей тягар, що тягне плечі
Він приміряє на собі?
Чи він за нас благає Бога,
Немов в скорботі матері?
Сльозами встелена дорога,
Не видно сонця, ні зорі...
Та скоро зміниться картина,
Настане ранок, вірю я,
І мати знов побачить сина,
А він – дружину і дитя!
Ці мрії, ці прості молитви
Так гріють серце, бо любов
Усе прощає... Злоба, вбивства 
Не звільнять жодного з оков.

Валентина Козачук,
клірошанка Свято-Миколаївського собору м. Бердичева

Роздiл: 
Новости Благочиний