Вихованці Недільної школи при Свято-Миколаївському соборі Бердичева побували в Свято-Анастасіївському монастирі.

Наприкінці навчального року учням Недільної школи Свято-Миколаївського собору подарували паломницьку поїздку до Свято-Анастасіївського ставропігійного жіночого монастиря. У передчутті зустрічі з вічним та бажанням доторкнутися до багаторічної історії святої обителі діти їхали до Житомира.

Монастир святої Анастасії Римлянині розташований на околиці міста.
Тут панує особлива тиша, яку лише порушує пташиний спів. Мовчазні сосни – свідки життя насельниць святої обителі… Коли вихованці Недільної школи та їх батьки під’їхали автобусами до монастирських воріт, хмарне небо прояснилося, і сонячне проміння освітило землю. Юних прочан тепло і привітно зустріла матушка Валерія.

Очам бердичівлян відкрилися краса і пишність нижнього храму преподобного Серафима Саровського. Екскурсію розпочала черниця Людмила. «Ви б бачили, з яким благоговінням підходили наші вихованці до кожної ікони, як молилися перед святими образами і ставили свічки, – розповідає старший викладач Недільної школи Надія Василівна Ковальчук. – І це говорить про сформованість внутрішнього духовного світу учнів, про вшанування ними православних традицій». Діти почули багато цікавого: дізналися про історію жіночого монастиря та життєпис засновниці і першої настоятельки обителі схимонахині Рафаїли.

Роки неймовірних фізичних страждань та боротьби з тяжкою недугою були для матушки Рафаїли часом наполегливої духовної праці й вдосконалення. Наприкінці 90-х, коли відкрився Свято-Анастасіївський жіночий монастир, вона стала старшою сестрою. Тяжкохвора матушка Рафаїла наставляла людей на праведний шлях, вселяла надію, підтримувала та рятувала мудрим словом і своєю глибокою любов’ю до ближніх. Її молитви допомагали багатьом вистояти у складних життєвих ситуаціях та різних випробуваннях. До неї за порадою їхали з різних міст і сіл. І писали та передавали записки, на які завжди надходила відповідь. Хто зустрівся з матушкою хоч раз, прагнув бачити і чути її знову і знову. Вона, дійсно, була носієм великої любові Христової.

Діти, затамувавши подих, слухали розповідь про дивовижні випадки зцілень і благодатної допомоги, яку люди отримували від Господа, помолившись біля могили стариці. Після переходу у вічність схимонахиня Рафаїла знайшла у Господа особливий дар клопотання про тих, хто звертався до неї. Учнів Недільної школи вразила історія хворої на рак жінки, котра зцілилася, звертаючись подумки до матушки Рафаїли. І коли схимонахиня прийшла до недужої уві сні, посміхнулася та кивнула їй головою, жінка відчула: вона врятована! А після навіть народила трьох діток!

Біля могили спочилої настоятельки діти написали записки з потаємними проханнями до матушки Рафаїли і поклали їх у скриньку. Їх звертання до схимонахині були простими і водночас важливими: за здоров’я рідних та злагоду в родинах. «Ми з батьками учнів були вражені, наскільки глибокою була їх віра в силу молитви матушки Рафаїли! Як старанно писали вони про своє, дитяче, гаряче вірячи, що матінка Рафаїла все прочитає і обов'язково допоможе!» – згадує старший викладач Недільної школи Надія Василівна Ковальчук. Бібліотекар Наталія Анатоліївна Запорожець розповідає: «Радує душевність, відкритість і чуйність наших вихованців. Тішить теплота і людяність їх стосунків. Один хлопчик перерахував у записці прізвища наших майже сорока паломників, просячи за них та всіх людей».

На території Свято-Анастасіївського монастиря дітей дивувало і вражало все: архітектура храму преподобного Серафима Саровського, охайні алеї, багато зелені і запашні квіти, насаджені дбайливими руками насельниць обителі, і невтомна праця монахинь. Відвідування трапезної кімнати зачарувало юних паломників затишком та атмосферою душевного комфорту. Вони поводилися смиренно та гідно. З увагою та пошаною слухали повчальне слово священика.
Надзвичайно смачною здалася запропонована їжа: овочевий суп, гречана каша, капуста з грибами та солодощі. Всі без винятку із задоволенням їли прості страви!

А після трапези учні Недільної школи підійшли до фонтану. Їх безпосередності можна було по-доброму позаздрити: діти милувалися струменями води, щиро радіючи прохолодним бризкам. Залишаючи святу обитель, від душі дякували монахиням за доброзичливість і сердечність, гостинність та молитовну підтримку…

За воротами монастиря знайшли неподалік зелену галявинку. Хтось присів, хтось мріяв, хтось грався у м’яч… Деякі телефонували батькам: «Тут невимовна краса! Ми повинні приїхати сюди знову! » Можна довго розповідати, як дівчата і хлопчики обмінювалися своїми враженнями від побаченого і почутого. Мабуть, всі вони відчували те, про що просто і лаконічно сказав юний Саша Запорожець: «Дуже сподобалося! Незабутня поїздка!» А батьки раділи своїм дітям і дякували за турботу і доброту, радість духовного спілкування і виховання християнських чеснот, за можливість пізнавати Слово Боже всім учителям: Надії Василівні Ковальчук, Наталії Іванівні Мартинюк, Ірині Василівні Ніколенко, Ірині Михайлівні Купріянюк, Катерині Дмитрівні Ямковій, Галині Василівні Могилевич, Наталії Анатоліївні Запорожець та Юлії Леонідівні Омельчук. Дай Бог їм здоров'я і многая літа!