Молебень для довічників Бердичівської виправної колонії (№ 70)

В останній день липня у Бердичівській виправній колонії (№ 70) було звершено першу службу Божу для засуджених до довічного позбавлення волі. Настоятель Святого Василія Великого домового храму протоієрей Зіновій Ромах, голова пенітенціарного єпархіального відділу, відправив молебень із Акафістом.

Примусове життя в замкнутому просторі, усвідомлення його безперспективності – ситуація, яка є нестерпно важкою для людини. Позбавлена майбутнього, вона втрачає сенс свого перебування на землі. Колись письменник Федір Достоєвський в романі «Злочин і кара» сказав: «Чи розумієте ви…, що значить, коли вже нікуди більше йти?» День у день – ґрати і колючий дріт, конвой та наручники, день у день – зачинені важкі залізні двері і суворий режим…

Ті, що позбавлені волі, неминуче переосмислюють своє життя. Термін ув'язнення дає час для роздумів і змушує багатьох шукати відповіді на прості питання. Саме в такі миті людина проходить до Бога, і віра дає надію приреченому на довічне існування в місці відбування покарання.

У зв'язку з особливим режимом, який діє в окремих секторах для пожиттєвиків, там неможливо звершити Божественну Літургію. Засуджені перебувають у відокремленому світі, котрий живе за власними правилами і законами. Вони приступають до Святих Таїнств Сповіді та Причастя в спеціальній кімнаті, спілкуючись зі священиком через ґрати…

Понад 20 років протоієрей Зіновій Ромах здійснює духовну опіку в колонії максимального рівня безпеки. Взимку, 13-го січня 2000-го, тут був освячений Святого Василія Великого домовий храм, де вперше прозвучала проповідь православного священика. У п’ятницю, 31-го липня 2015-го року, засуджені до довічного позбавлення волі вперше прийшли на спільну молитву до колонійської церкви. За погодженням із керівництвом виправної установи раз на тижень для них правитимуть службу Божу.
Четверо ув’язнених чоловіків різних національностей: грузин, молдаванин, росіянин та єзід – переживали особливе піднесення, перебуваючи в храмі. Під час звершення молебню з Акафістом панувала така тиша, що було навіть чутно дихання віруючих. Свої молитви звертали до Господа ті, кого зневажає людське суспільство, але не відкидає Бог…

На питання настоятелю колонійського храму, що він відчував, коли звершував молебень, протоієрей Зіновій Ромах відповів: «Згадалася подія з історії, як до декабриста Івана Анненкова, засудженого на 20 років каторги і вічне поселення в Сибіру, приїхала наречена, француженка Поліна Гебль. Коли їх вінчали в Михайло-Архангельській церкві міста Чити, то з бунтівника зняли кайдани, які після завершення Таїнства Вінчання знову наділи,а засудженого відвели назад у в'язницю. З чотирьох довічників теж зняли наручники перед тим, як їм увійти до храму і піднести молитву з надією на спасіння…Страждання допомагає очиститися від гріхів і співчувати ближньому…»
Наприкінці служби Божої священик звернувся до віруючих із повчальним словом: «Ми започаткували велику справу, яка буде продовжуватися далі. У храмі людина отримує не тільки душевне заспокоєння, а й благодать Божу. І це додає їй терпіння та мужності зберігати в собі гідність людини як творіння за «образом і подобою Божою», бути сильною в усіх життєвих обставинах – і в радості, і в печалі…»

Навіть засуджені до довічного ув’язнення у найпотаємніших мріях бачать той день, коли вони виходять за межі виправної колонії. Суто теоретично кожен із них може сподіватися на звільнення, хоча права на помилування вони не мають. Надія на життя поза ґратами, говорить отець Зіновій, – як світло в кінці тунелю: «За українським законодавством лише після 20-річного відбуття покарання справа засудженого до довічного ув’язнення може бути переглянутою, і покарання може бути замінено на позбавлення волі на певний строк. Відповідно збільшується і кількість побачень із рідними».

Керівництво виправної установи сподівається, що звершення Богослужінь для довічників буде сприяти духовному зміцненню людей, які оступилися в житті, і допоможе їм знайти в собі сили побороти гріховні думки й жити з любов'ю до Господа та ближнього.